МІНІСТЕРСТВО ЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ

Енергетична стратегія України: пріоритетні напрями збереження енергоресурсів

28.01.2005 | 12:10

П. Н. ГОЛОВАТЮК, О. С БАБ'ЯК

Управління науково-технічної політики та екології

Мінпаливенерго


 


З метою визначення основних засад і пріоритетів державної політики України в енергетичній сфері, забезпечення ефективного функціонування галузей па­ливно-енергетичного комплексу розпорядженням № 42/2001-рп від 27 лютого 2001 р. Президент Украї­ни підтримав пропозицію Національної академії наук України щодо розроблення Енергетичної стратегії України на період до 2030 року та дальшу перспекти­ву (далі — Енергетична стратегія), яка має включати в себе програми розвитку електроенергетичної, вугіль­ної, атомної та нафтогазової галузей України.

На виконання зазначеного вище розпорядження Інститут загальної енергетики НАН України в 2003- 2004 рр. розробив перший варіант Енергетичної стратегії та Концептуальні положення, в яких для забез­печення максимально ефективного розвитку енерге­тичної галузі та підвищення якості життя населення країни до рівня кращих світових стандартів виділяєть­ся ряд пріоритетних напрямів: надійне енергозабез­печення; модернізація і реконструкція енергетичної інфраструктури; структурна перебудова всього енер­гетичного комплексу; запровадження джерел енергії та технологій, що зменшують вплив на оточуюче сере­довище; реформування енергетичної сфери відпо­відно до умов ринкової економіки; диверсифікація джерел паливно-енергетичних ресурсів; підвищен­ня енергетичної безпеки держави, енергоефективності та енергозбереження. Проект Енергетичної стратегії розміщено на сайті Мінпаливенерго: www.mpe.energy.gov.ua.

Розглянувши зазначені проекти документів, слід відзначити, що в розділі 11 «Пріоритетні напрями та обсяги енергозбереження» проекту Енергетичної стратегії не чітко визначені: галузеві критерії розвитку; перспективні технології та напрями їх розвитку; ве­личини зменшення по роках енергоємності валового внутрішнього продукту; відсоткове співвідношення по роках розвитку різних технологій виробництва енергії та потреба палива на її виробництво; вплив структурних змін у секторах енергетики на енергоємність ВВП тощо.

Опрацювавши ці питання, ми подаємо на розгляд фахівців паливного-енергетичного комплексу, громадськості своє бачення вирішення проблем енергоефективності та енергозбереження як складової час­тини Енергетичної стратегії.

 

1. Проблеми енергоефективності та енергозбережен­ня в національній економіці

Енергоємність валового внутрішнього продукту — основний показник ефективності економіки.

В Україні цей показник у кілька разів вищий, ніж у промислово розвинених країнах, що є наслідком технологічної відсталості, недосконалої галузевої структури вітчизняної економіки та впливу її «тіньового» сектору. Така ситуація об'єктивно обмежує кон­курентоспроможність національного, виробництва і лягає важким тягарем на економіку — тим паче, за умов її зовнішньої енергетичної залежності. На відміну від країн Заходу, де енергоефективність є еле­ментом економічної та екологічної доцільності, для України це — питання виживання, оскільки досі не вирішено проблему збалансованого платоспромож­ного споживання як внутрішніх, так і імпортних паливно-енергетичних ресурсів.

Стратегічні цілі політики із збереження енергоресурсів полягають: у вдосконаленні і створенні чіткої структури управління збереженням енергоресурсів у міністерствах і відомствах; у радикальному зменшенні витрат на одиницю виробленої продукції та підвищенні показників енергетичної ефективності до рівня промислово розвинених країн; у створенні механізмів фінансування енергозберігаючих заходів; у створенні за онодавчої бази, фінансове стимулюючої збереження енергоресурсів.

Головні концептуальні чинники, які визначають державну значимість і результативність збереження енергоресурсів, зводяться до таких основних груп: стратегічні напрями найбільш раціонального вироблення видів енергій та їх пропорції в загальному балансі; визначення стратегічних напрямів і заходів з енерозбереження в галузях економіки, розроблення державних програм з їх виконання; оцінка економічно ефективного потенціалу енергозбереження завдяки технологічному і структурному факторам; державна політика ресурсозбереження та розроблення правового і нормативного забезпечення процесу енергозбереження та економічного механізму його стимулювання; визначення джерел фінансування ресурсо-га енергозберігаючих заходів; розроблення стратегії зменшення енергоємності національного валового продукту по роках; аналіз і жорсткий контроль по роках за виконанням програми Енергетичної стратегії з внесенням поправок на кожний наступний рік.

 

2. Стратегічні напрями та заходи із збереження енер­горесурсів у галузях економіки до 2030 р. (концепція)

Пріоритетними напрямами та заходами з підвищення енергоефективності та енергозбереження є: зменшення питомих витрат на вироблення одиниці енергій (кВт, Гкал); зменшення відсотку втрат транспортованих енергій до споживачів на одиницю про­дукції; зменшення споживання енергій та енергоносіїв на одиницю виробленої продукції; економія спожи­вання енергоносіїв та видів енергій.      

2. 1. Паливно-енергетичний комплекс

Концепція стратегії збереження енергоресурсів у енергетиці направлена на вироблення потрібної кількості енергій та енергоресурсів із зменшенням затрат на одиницю продукції. Визначимо основні напрямки.

Електроенергетика: впровадження обладнання з більшими ККД і строками служби; впровадження нових технологій вироблення видів енергій; прогнозу­вання балансів виробленої і спожитої енергії; чітке виконання режимів роботи енергосистеми; органі­заційні заходи.

Основні показники: зменшення затрат на одиницю виробленої продукції, кВт, Гкал; зменшення відсотку затрат на транспортування енергій до споживачів.

Вугільна промисловість: зменшення затрат на транспортування вугілля до споживачів; впровадження обладнання з більшими ККД і строками служби;
впровадження нових технологій видобутку вугілля; прогнозування балансу виробленого і спожитого ву­гілля; чітке виконання технологічних режимів видо­
бутку вугілля; організаційні заходи.          

Основний показник — зменшення використання елек­троенергії та енергоресурсів, в умовних і натуральних одиницях, на тонну добутого вугілля та приведеного до одного показника калорійності 7000 ккал/кг.

Нафтогазова промисловість: зменшення затрат на транспортування нафти та газу до споживачів; впро­вадження обладнання з більшими ККД та термінами служби; впровадження нових технологій видо­бутку нафти та газу; прогнозування балансу видо­бутку, закупівлі, переробки та споживання нафти та газу; чітке виконання технологічних режимів транс­портування та добування нафти та газу; організаційні заходи.

Основні показники: зниження технологічних зат­рат природного газу на його транспортування з 8—9 до 4—5 %/м3. зменшення затрат енергоресурсів на добування та транспортування 1 т нафти та 1 м3 газу; зменшення питомих витрат енергоресурсів до 2030 р. на 7, 0-11, 0%.

Стратегічний напрям енергозбереження в хімічній і нафтохімічній промисловості — зменшення спожи­вання енергій та енергоресурсів на одиницю вироб­леної продукції.

2. 2.     Промисловість

Стратегія збереження енергоресурсів у промисловості має такі напрями: зменшення споживання енергій та енергоресурсів на одиницю виробленої продукції; прогнозування розвитку секторів економіки; впровад­ження державних програм у найбільш перспективні сек­тори економіки; впровадження нових енергозберігаю­чих технологій випуску продукції та надання послуг; організаційні заходи, направлені на збереження енергоресурсів та видів енергій; тотальний облік використання енергій та енергоресурсів; широке застосування енергій, вироблених нетрадиційними методами.

Основною метою стратегії енергозбереження в металургії є значне зменшення використання енергій та енергоресурсів на тонну або гривню виробленої продукції та поступове доведення норм по роках до світових стандартів у 2011 р.

Основною метою стратеги енергозбереження у промисловості будівельних матеріалів є зменшення витрат енергій та енергоносіїв у процесах виробниц­тва цементу, стінових матеріалів, збірних залізобе­тонних, бетонних конструкцій та інших виробів, підвищення ступеня утилізації вторинних енергетич­них ресурсів, впровадження сучасних систем обліку та контролю використання енергоресурсів.

2. 3. Житлово-комунальне господарство

Основною стратегічною метою енергозбереження в житлово-комунальному господарстві України на період до 2030 р, є зменшення питомих витрат на обігрівання 1 куб.м. будівель та на 1 куб.м. споживання гарячої та холодної води.

2.4. Транспорт

Основною метою стратегії енергозбереження на транспорті є підвищення ККД сучасних двигунів і ма­шин, використання високоефективних моторних па­лив та їх альтернативних видів, удосконалення шля­хового господарства, зокрема автомобільних шляхів і залізничних колій, удосконалення системи транспор­тних перевезень.

2.5.      Будівництво

Серед стратегічних напрямів розвитку будівельної галузі є зменшення енергозатрат та енергоресурсів на 1 кв.м. введеного в екплуатацію житла, за рахунок упро­вадження нових енергозберігаючих технологій і матеріалів, перехід на енергоефективне будівництво та енергозберігаючі конструкції, зміни типології будинків і споруд для забезпечення якісних зрушень у будівництві та різкого зниження енергоємності галузі.

Застосування як теплообмінного обладнання інтенсифікованих теплообмінних апаратів, пластинчатих апаратів замість кожухотрубних водопідігрівачів,
які характеризуються компактністю, зменшенням витрат прямого теплоносія на нагрівання, простотою, малою масою тощо.            

2. 6.     Сільське господарство

Стратегією енергозбереження в сільському господарстві є зменшення споживання енергій та енерго­носіїв на тонну виробленого продукту та використан­ня нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії.

Пріоритетними заходами з енергозбереження в рослинництві є вдосконалення структури парку трак­торів і самохідних машин, раціоналізація рівнів їх енергооснащеності, розширення обсягів застосуван­ня комбінованих машин та агрегатів, перехід від тя­гових до тягово-привідних машин тощо.

У тваринництві необхідно поширити застосуван­ня енергозберігаючих технологій та устаткування для приготування і роздавання кормів, використання хо­лодильних високоефективних теплообмінних устано­вок для первинної переробки молока і створення мікроклімату в приміщеннях, а також економічних світильників та опромінювачів тварин.

Використання нових і нетрадиційних джерел енергії — вітру, сонця, біогазових установок — для виробництва електричної та теплової енергії.

Основний показник для зазначених вище галузей: зменшення використання електроенергії та енергоре­сурсів на одиницю продукції або затрачену гривню.

 

3. Оцінювання економічно доцільного потенціалу енергозбереження

Під час визначення рівнів економічно доцільного потенціалу енергозбереження економіки України на період до 2030 р. по роках оцінити заощадження котельно-пічного палива, електричної та теплової енергії з урахуванням технологічного і структурного факторів.

Оцінювання обсягів енергозбереження з урахуванням технологічного фактора

За своєю особливістю енергозбереження з огляду на технологічний фактор поділяють на галузеве та міжгалузеве.

Прогнозовані рівні галузевого енергозбереження на період до 2030 р. необхідно оцінювати за такими основними стратегічними напрямами енергозбере­ження: впровадження нових енергозберігаючих тех­нологій та енергоекономічного обладнання; удосконалення існуючих технологій та енерговикористовуючого обладнання; підвищення якості продукції, вдосконалення сировини та матеріалів; заміщення і вибір найбільш ефективних енергоносіїв; зменшен­ня втрат сировини та матеріалів; скорочення втрат енергоресурсів; організаційно-технічні заходи.

Оцінювання обсягів енергозбереження з урахуванням структурного фактора

Реалізацію потенціалу енергозбереження з огляду на структурний фактор забезпечують: підвищення в структурі економіки питомої ваги наукоємних малоресурсомістких галузей та виробництв; зниження матеріаломісткості (у першу чергу металомісткості) продукції; раціоналізація енергетичних балансів країни, галузі, підприємств; заміщення в енергетичному балансі вуглеводневого палива неорганічними дже­релами енергії (ядерне паливо, нетрадиційні та віднов­лювані джерела).

Потенціал енергозбереження

Сумарний потенціал енергозбереження завдяки технологічному і структурному факторам має врахо­вувати фактори, що підвищують обсяги енергоспожи­вання (низький технічний рівень виробництва, висо­ка питома вага спрацьованого обладнання, недоско­нала цінова політика, підвищені витрати енергоресурсів на екологію, поліпшення умов праці та побуту тощо) і містити сумарний економічний ефект від збереження енергоресурсів по роках і галузях економіки.

Вважаючи, що наведені вище матеріали можуть не містити відповіді на всі питання вирішення про­блем збереження енергетичних ресурсів, потребують уточнення та доопрацювання, запрошуємо фахівців галузі висловити свою думку з цього приводу.

Свої зауваження та пропозиції прохання вислов­лювати по телефону (044) 239-48-55 або надсилати електронною поштою — Е-mаіl: lоvаtjuk@mіntор.еnеrgу.gоv.uа.

 

Журнал „Енергетика і електрифікація” №10-4-2004 р.

 

версія для друку