МІНІСТЕРСТВО ЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ

Міністр енергетики та вугільної промисловості Володимир Демчишин дав інтерв'ю журналу FORBS

16.06.2015 | 17:10

 

– Яка ваша роль у врегулюванні ситуації на «Укрнафті»? Чи є в уряду чіткий намір відновити повноцінний операційний і фінансовий держконтроль над компанією?

– Уряд поставив чітке завдання – забезпечити контроль та ефективну роботу підприємства. Держава як мажоритарний акціонер має одержати повноцінний контроль над підприємством. Наша позиція проста: «Укрнафта» має працювати прозоро, у рамках правового поля, в інтересах усіх акціонерів і передусім – в інтересах держави як її мажоритарного акціонера.

29 травня відбулося засідання наглядової ради, ми ухвалили ті рішення, які хотіли на цьому етапі. Про якісь результати зарано говорити, ключові рішення ухвалюватимемо на зборах акціонерів, які заплановано на 22 липня.

Наразі ми підшукуємо кандидатуру на позицію генерального директора. Поки що нам нічого не заважає в цьому.

Пітер Ванхеке заявляв, що в компанії є план реструктуризації «Укрнафти», є план з виведення компанії на IPO, є виробничий план, мета якого – стабілізація і збільшення обсягів видобутку нафти та газу. Ванхеке також зазначив, що ці плани було презентовано вам і Андрієві Коболєву, але вони не знайшли підтримки. Чому? Поясніть причину.

– За останні півроку я з Ванхеке не зустрічався. Стратегію розробляють наші фахівці.

– Розкажіть про актуальну ситуацію на «Укртранснафті» – це один із найприбутковіших активів у Коломойського...

– «Укртранснафта» – це 100% державне підприємство.

– Так, але паралельно і прибутковий напрямок бізнесу в Коломойського. Він якимось чином витягає грошові потоки звідти. Як ви плануєте повертати контроль державі над цією компанією?

– Ми зараз почали процес аудиту. Перша частина – це інвентаризація запасів. Там певні заходи проведено, але вони ще тривають, тому що потрібно робити ще висновок щодо якості. Я кінцевого звіту ще не бачив. Залучено міжнародні компанії, вони нам допомагають.

– ПриватБанк навіть не активував картки для нового керівництва. Наразі підприємство підконтрольне державі?

– Було й таке. Різне траплялося за останні два місяці. І мене не пускали, і когось там лякали. На цей момент підприємством керує новий менеджмент, призначений «Нафтогазом» за погодженням із міністерством. Відбуваються нові призначення, сплачують податки, розроблено стратегію управління підприємством.

– Ви підраховували, якої суми втрат коштувало державі управління менеджментом Коломойського «Укртранснафтою» й «Укрнафтою»?

– Ще поки що ні, рахуватимемо. Ігор Коломойський висунув же претензію щодо 10 млрд кубометрів газу (це розбалансування з «Нафтогазом» в обліку газу, який видобуває «Укрнафта» і передає держхолдингу. – Forbes).

– Ви вважаєте цю претензію обґрунтованою?

– Питання важке, оскільки є претензії з обох сторін. Потрібно порахувати, що ми проти цього можемо поставити на ваги. Я підозрюю, що розрахунок у підсумку може виявитися несподіваним для «Привату».

– Тобто ви розраховуєте домовитися «за поняттями»?

– Не «за поняттями». За законом. Компанія почне розраховуватися за рентою, платити всі інші податки. У рамках детальної перевірки стане зрозуміло, скільки вона зможе заробляти. Я розумію, що «Укртранснафта» прокачує 15 млн тонн нафти, заробляють $10 на тонні, тобто всього $150 млн виторгу тільки з транзиту.

Тепер необхідно зрозуміти реальну собівартість. Я на прикладі схожих компаній розумію, що маржа може становити близько 50%. На що вони витрачають прибуток? Можливо, на ремонт чи інвестиційні проекти. Тому що компанія транспортує російську нафту тільки по невеликій ділянці. А трубу необхідно обслуговувати по всій протяжності.

– На ринку стверджують, що «Укртранснафта» нелегально заробляє на великих втратах від транзиту нафти, прописаних у договорах, оскільки реальні технологічні втрати нижчі.

– Втрати за договором становлять 0,67% – це відсоток втрат, який оплачує замовник. Якщо «Укртранснафті» вдається працювати з меншими втратами, це дохід компанії.

Компанія, яка надає послугу транспортування нафти, має витрати на перекачування, на утримання труби у справному стані. І та нафта, яку вона забирає, фактично зменшує собівартість.

Ключовий дохід компанії – $150 млн грошима плюс $15 млн нафтою. Витрати – утримання, капітальні інвестиції, 30 млн грн на зарплати, електроенергія.

У підсумку рахуємо фінансовий результат, який має показати компанія. Лазорко, колишній директор, каже, що великі кошти витрачали на обслуговування і погашення боргів. Подивимося на результати аудиту, ще треба з'ясувати, скільки реально компанія заробила в період його управління.

– Нафту, яку «Укртранснафта» викачала з нафтопроводів і передала на зберігання на Кременчуцький НПЗ, пробачили?

– Чому? Вона нібито зберігається. Ви мене неуважно слухаєте. Я сказав: проводимо інвентаризацію. Інвентаризацію в плані обсягу вже проведено. Але є питання до якості. Буде висновок. Залучено іноземців, цей аналіз проходить під нашим контролем, щоб не хвилюватися, що вони знову маніпулюватимуть.

Просто якщо я зараз скажу, що «обсяг є», я вже візьму на себе відповідальність. Я ж її не перевіряв. Є люди, які за це отримують гроші, які перевіряли. Ми зробили все максимально можливе, щоб цей процес був об'єктивним. Відправили людей у всі точки одночасно для того, щоб обсяг не можна було перекачувати з одного сховища в інше, – це ж сполучені посудини.

Ми зі свого боку сподіваємося, що зробили все правильно. Точно можна сказати, що всередині трубопроводу, тільки тоді, коли ви повністю прокачали цикл і бачите, що було всередині. Ви можете тільки оцінювати, що там є нафта. А що, якщо там не нафта? Вода, змішана з вапном, або ще щось.

– Ви часто зустрічаєтеся з Коломойським, щоб обговорити спірні питання щодо діяльності «Укрнафти» й «Укртранснафти»?

– Давно зустрічався.

Після напруженого конфлікту у квітні, який призвів до відставки Коломойського з посади голови Дніпропетровської ОДА, бачилися з ним?

– Ні, але він дзвонить іноді, щоб, як правило, сказати: «Подивіться, по «1+1» буде хороша передача». Добре, подивимося. Якихось предметних переговорів не було.

Крім Коломойського, у вас також напружено розвиваються відносини з Рінатом Ахметовим. Сьогодні ситуація якось стабілізувалася, перейшла у конструктивну стадію? Чи тривають розборки «по понятіях»? Рідко коли два основні вітчизняні олігархи хотіли одночасно зняти одного міністра... До речі, як вам удалося встояти?

– Бачите, це диво.

– То як відбувається ваша взаємодія з Ахметовим? Спілкуєтеся з ним чи тільки з його топ-менеджерами?

– Зустрічі з головними гравцями ринку відбуваються регулярно. Із тим же менеджментом ДТЕК обговорюємо ситуацію на ринку електроенергії, постачання вугілля на станції, розрахунки обленерго з «Енергоринком» тощо як мінімум раз на тиждень.

– Ви стверджуєте, що представляєте інтереси президента. У розпал конфлікту з Коломойським, після якого він перестав бути чиновником, багато говорили про те, що на ваше місце у Порошенка є інший кандидат...

– Я про це нічого не чув.

– У парламенті говорили, що ваше місце може зайняти Ігор Кононенко, який, до речі, за інформацією Коломойського, відігравав головну роль у тих подіях.

З Ігорем Кононенком ми з одного табору. Як я розумію, у нього є свої завдання...

– Можливо, був такий сценарій, щоб ви забрали на себе весь негатив у конфлікті з олігархами, зробили всю «чорну» роботу, а Кононенко вже після вас стабілізував ситуацію...

– Я не думаю, що хтось будує такі сценарії. Проблема з бізнесменом Коломойським існує, у нього є певні претензії. З нашого боку ми теж проводимо певні заходи. Як розвиватиметься ситуація, подивимося.

Наша головна мета – змусити «Укрнафту» й «Укртранснафту» працювати на благо держави, тобто власника цих компаній.

У нас у країні дуже багато держпідприємств працюють вкрай неефективно. Щоб виправити ситуацію, є два варіанти. Перший – призначити новий менеджмент і поліпшити ефективність управління. Другий – приватизувати.

Ви вірите в перший варіант?

У короткостроковій перспективі ефективний менеджмент держпідприємств можливий. Але питання не тільки у професіоналізмі – для розвитку необхідні інвестиції, доступ до технологій, систем управління. Все це можливо за умови залучення приватного капіталу. Приватизація – це не продаж «дійних корів» – це спосіб дати поштовх розвитку.

У разі приватизації потрібно дивитися на активи, аналізувати з погляду національної безпеки.

Наприклад, магістральні лінії електропередач, газо- і нафтопроводи приватизувати є неправильним. Вони мають залишитися в державній власності, оскільки є стратегічними об’єктами. А ось генерувальні підприємства я б приватизував.

Навіть «Енергоатом» вимагає приватних інвестицій, хоча під час управління необхідно зберігати контроль над питаннями забезпечення ядерної безпеки з безліччю дуже специфічних вимог.

Але якусь частку, мабуть, можна і продавати, щоб з’явився новий, ефективніший власник, який допомагатиме управляти цим активом. У середньостроковій перспективі можливим є створення міжнародного консорціуму з управління «Енергоатомом», з європейськими і/або американськими інвесторами.

– Їм може бути цікаво увійти в цей актив?

– Так. Закордонних інвесторів взагалі цікавить українська енергетика, генерація як така. Є можливість реалізувати унікальні проекти в гідроенергетиці. Але про такі можливості я вам кажу, трохи випереджаючи події, це перспектива не найближчого року. Потрібно, щоб у країні політична ситуація стабілізувалася.

Про вугілля

– Навіщо тоді в нинішніх, нестабільних, умовах взагалі проводити приватизацію? Навіщо виставляти на аукціон, наприклад, «Центренерго» – останню державну енергогенерацію, добре усвідомлюючи, що такий привабливий об’єкт буде продано з великим дисконтом?

– Для того, щоб залучити інвестиції. Для того, щоб отримати імпульс і ресурси для розвитку та модернізації. Для того, щоб генерація почала конкурувати, адже там, де реальна конкуренція, завжди у виграші споживач. Але повторю – це позиція на перспективу, сьогодні ми докладаємо зусиль, щоб «Центренерго» ефективніше використовувати, незважаючи на труднощі з постачанням вугілля та фінансуванням.

– Як ви готуєте цей об’єкт до приватизації?

– Це дуже цікавий і правильний актив. Зараз ми проводимо аудит, модернізуємо блоки на Вуглегірській ТЕС, яка розташована за 40 км від лінії зіткнення в зоні АТО.

Але потрібно розуміти, що інші дві станції зі складу «Центренерго» – Трипільська ТЕС і Зміївська ТЕС – працюють на антрациті, якого у країні просто немає. Тому інвестор, який прийде, має розуміти, як вирішувати цю проблему.

Але особисто я, як міністр, не шукаю інвестора для «Центренерго» тільки для того, щоб перекласти на нього проблему із забезпеченням вугіллям.

Компанія може виробляти 1 млрд КВт електроенергії на місяць. Це досить багато, практично 30% ринку теплової генерації. ДТЕК не любить цю класифікацію, але ринок такий є, і без конкуренції він не розвивається.

А необхідно розуміти, що проблема теплової генерації безпосередньо пов’язана з проблемами шахтарів. Свіжий приклад – шахтарі із Західної України не можуть не те що налагодити збут вугілля, навіть отримати фінансування за вже постачене і спалене. Тому що ТЕС Західного регіону приватизовані ДТЕК і фактично диктують свої умови. Купують вугілля по 1500 грн, плюс доставляння 200–250 грн за тонну на своїх шахтах і відмовляються купувати по 1100 грн із ціною доставляння у 50 грн у «Львіввугілля». Держава, володіючи 25% у компанії «Західенерго», у такий спосіб має збиток понад 600 грн на кожній тонні вугілля, постаченого з державних шахт.

– Чому ви не порушуєте питання про монопольне становище ДТЕК на ринку?

– Порушуємо постійно, зараз сподіваємося, що нас почує новий керівник Антимонопольного комітету, тим більше, що проблему порушили вже на рівні Прем’єр-міністра, який дав відповідне доручення.

Міністр президента

– Антимонопольний комітет минулого тижня отримав нового керівника – ним став Юрій Терентьєв, який до цього був заступником генерального юрисконсульта на метзаводі «АрселорМіттал Кривий Ріг». Його попередники, зазвичай, висловлювали сумніви в монополізмі ДТЕК в українській електроенергетиці, незважаючи на значну частку компанії на ринку теплової генерації. А, наприклад, до ритейлу висловлювали конкретні претензії, штрафували…

– Гадаю, новий керівник буде переглядати це рішення. Там на ринку, у ритейлі, Fozzy займає менше 10% ринку. Про що ви? Яке монопольне становище! Так, я Костельмана (Володимир Костельман, основний власник Fozzy Group – Forbes) добре знаю, хоч я його не захищаю. Він більш комерційний, ніж більшість людей, яких я за останні півроку зустрічав. Він реальний комерсант, він готовий працювати в нормальному правовому полі.

Ви з таким запалом, з такою цікавістю розповідаєте про ритейл. Явно небайдужі до цього непростого бізнесу. На початку весни ринок обговорював, що ви збираєтеся призначити начальником управління міністерства з питань атомної енергетики та атомно-промислового комплексу Сергія Єрмака, колишнього фінансового директора компанії «Білла-Україна». То, може, вам тоді краще було очолити Міністерство економічного розвитку й торгівлі?

– Я з часу роботи в інвестиційному бізнесі розібрався в багатьох галузях – специфіка роботи. За півроку в міністерстві проблеми енергетики розумію досить чітко, найскладніший опалювальний сезон виявив найдавніші проблеми галузі. Саме тому часто ставлю на керівні посади людей із бізнесу, які розбираються у фінансах. Зараз це – головне.

– Чому ви прийняли рішення очолити саме Міненерговуглепром?

– Це був виклик.

– Стимулом, щоб прийняти цей виклик, були домовленості з російським олігархом, власником групи «Енергетичний стандарт» Костянтином Григоришиним?

– Ні, ні він, ні будь-хто інший не впливали на моє рішення.

За нашими даними, Григоришин купив квоту «Блоку Петра Порошенка» в Міненерго, і ви обслуговуєте його інтереси. Тому, наприклад, призначили керівником НЕК «Укренерго» Юрія Касича, який до цього був головою правління ВАТ «Чернігівобленерго», підконтрольного Григоришину. Також російський олігарх намагався організувати імпорт із Росії вугілля та електроенергії, але цьому завадив публічний скандал. У пресі писали також про те, що ви нібито сприяли перемозі підконтрольного Григоришину підприємства «Сумське машинобудівне НВО ім. Фрунзе» в тендері на постачання турбін…

– Кажуть багато чого, здебільшого не розбираючись у ситуації. Керівників підприємств я добираю, орієнтуючись на їхні знання та досвід. Щоб отримати досвід, треба десь працювати, але це не означає, що Касич або хтось інший є «чиєюсь» людиною.

Імпорт вугілля організовують різні компанії, я за те, щоб генерація сама вирішувала, у кого купувати. Буде конкуренція – знизяться ціни імпорту. Щодо імпорту електроенергії – ми якраз уклали прямий договір, без «фірм-прокладок» – це принципова позиція.

Щодо закупівель – в енергетиці закупівлі необхідні постійно, у нас інфраструктура не оновлювалася не те що роками – десятиліттями. Нам дуже допомагають міжнародні кредити, але водночас щоразу я наполягаю на забезпеченні закупівлі за нижчою ціною. Особливо, якщо це українське виробництво, з нашими робочими місцями.

Постачати не можна відключати

– Зараз питання про імпорт російської електроенергії відпало. Якою є ймовірність, що воно знову стане актуальним для України? За яких умов?

– Договір із Росією – це страховка на випадок форс-мажору. Наразі всі зусилля спрямовано на підготовку до майбутнього опалювального сезону. Буде фінансування – закупимо вугілля.

– Тобто без співпраці з Росією в енергетиці в осяжному майбутньому не обійтися?

– Без співпраці з Росією в енергетиці в осяжному майбутньому не обійтися більшості європейських країн. Ми ж закуповуємо й газ, і нафтопродукти. Питання тільки у правилах гри. Ми послідовно стоїмо на тих самих позиціях, що і країни ЄС – в енергетиці мають працювати тільки економічні закони, жодної політики.

– Політика, навіть якщо має економічно обґрунтовані мотиви, може викликати неоднозначну реакцію. Наприклад, колишній глава Донецької військово-цивільної адміністрації Олександр Кіхтенко, розуміючи всі труднощі із забезпеченням антрацитом українських ТЕС і ризики, пов’язані з його дефіцитом, запропонував розвивати економічні зв’язки з тимчасово окупованими територіями Донбасу. І відразу ж на нього посипався шквал критики – мовляв, непатріотично це, тому що, по суті, йдеться про фінансування бойовиків.

– Це питання з тієї ж серії, що й постачання української електроенергії до Криму. Ми постачаємо – нам платять. Можемо відключити? Можемо. Можемо ми ухвалити таке рішення? Ні, це не рішення енергетиків. Це політичні рішення.

Схожа ситуація із закупівлями вугілля із зони АТО. Для цього потрібне політичне рішення. Терористів ми грошима не підтримуємо в будь-якому разі. Зараз вугілля купуємо в компаній, зареєстрованих на контрольованій території, у межах правового поля. Якщо є якісь порушення, для цього є СБУ, МВС, ДФС – вони мають розслідувати, ми цього не можемо зробити.

Можу сказати однозначно – вугілля нам потрібне. Я знаю, де його спалити. А де його взяти – це рішення комерційних структур.

Якщо генерувальні підприємства можуть його купити в межах чинного законодавства, завезти на територію України – чудово. Якщо постачальники порушують закон – відповідні органи їх зупинять, перші справи вже заведено, наскільки мені відомо.

Якщо ж вугілля не буде, може виникнути колапс. Адже електроенергія – це товар першої необхідності, це не телевізор, з придбанням якого можна потерпіти

Тому аналізуємо можливість організації імпорту антрациту, щоб покрити можливий дефіцит. Крім того, імпортне вугілля буде дорогим, ще й через доставляння.

– У «Центренерго» з’явився новий постачальник вугілля – шахта ім. Кисельова. Але її було ліквідовано ще 2011 року. Зараз через це підставне підприємство реалізують одну зі схем постачання вугілля із зони АТО. Ви якось відстежуєте такі схеми? Боретеся або заплющуєте очі?

– На сумнівні постачання очі не заплющуємо, хоч, повторюся, це пряме завдання правоохоронців. Що ж до шахти ім. Кисельова, то вона зареєстрована на контрольованій території. Так, ми вже отримали сигнали про те, що є питання до походження вугілля на цій шахті, і почали розгляд у межах своїх повноважень. Але тут необхідно підключати СБУ та інших правоохоронців – вони мають розібратися.

– Що в нас зараз відбувається з постачанням електроенергії до Криму?

Крим себе ніколи повністю не забезпечував електроенергією, і коли його було захоплено, постало питання про постачання на територію півострова. І, відповідно, про оплату. Раніше Україна продавала через «Крименерго», тепер – безпосередньо, так вигідніше для бюджету.

– І все ж чиє це було рішення – продовжити постачання української електроенергії до Криму, коли є дефіцит на внутрішньому ринку?

Альтернатива яка? Відключити? Як ми можемо, з одного боку, говорити, що це наші люди, котрих ми в якійсь перспективі хочемо повернути в лоно української державності та політики, а з іншого боку – відключати їх від постачання електроенергії? До того ж, вони розраховуються повною мірою. На відміну від окупованих територій Донбасу, і тут підхід інший, хоч це пройшло між рядків, ніхто не помітив.

Ми виключили лінії з митного переліку, які йдуть у зону АТО з Росії.

Попри те, що Росію українська влада визнала агресором, від співпраці з «Газпромом» «Нафтогаз» поки не відмовляється – бракує європейських постачань, технічні можливості обмежені. Який очікується обсяг закупівель у «Газпрому» 2015 року?

– Від російського газу поки не відмовляється більшість європейських країн. Хоча в ЄС давно ведуть роботу зі збільшення постачань з інших регіонів, зокрема, скрапленого газу. Це погана новина для «Газпрому». Бо через наявність політики в їхній позиції компанія втрачає величезну частку ринку. Із комерційного погляду це велика помилка.

Що ж до України, наша позиція проста – ми купуємо газ там, де є можливості, і де він дешевший.

На якій стадії переговори щодо «зимового пакету»? Чи є вже конкретні узгоджені умови?

– Є попередні домовленості, ми вийшли на спільне бачення минулого тижня, плануємо довести переговори до фіналу до кінця червня.

Ви задоволені переговорами з «Газпромом» і тим, як розвивається співпраця з компанією у сформованих непростих політичних умовах?

– Простий приклад. Віктор Янукович за те, щоб купувати російський газ по $268 за 1000 куб. м, здав повністю всю країну. А ми зараз просто купуємо по $248, і вони нам ще вдячні, що ми купуємо. Це ринок.

Так, нам допомогла ситуація на нафторинку і глобальне падіння ціни на нафту. Але ми свою нагоду не згаяли.

Голова Міненерго Росії Олександр Новак говорив, що всі подальші переговори про продовження знижки на газ для України будуть пов’язані з погашенням кредиту в $3 млрд, виданого Україні за Януковича наприкінці 2013 року.

– А ще російська сторона заявляла, що не буде продовжувати контракт на транзит газу через Україну після 2019 року. Це за умови, що в «Газпрому» контракти на значно триваліший період, де визначено українські точки подавання газу. Щоразу перед серйозними переговорами ми чуємо заяви того чи іншого роду, але це – політичні заяви. Ми ж ведемо переговори щодо постачання товару, який у Росії є, і за який ми готові платити економічно вивірену ціну.

На що треба звертати увагу – то це на відповідальне ставлення до такого дорогого ресурсу, як газ. Не спалювати даремно, випрошуючи низькі ціни, а ставити енергоефективне обладнання, утеплятися. Адже раніше ніхто не думав, що рано чи пізно доведеться платити адекватні гроші за тепло й газ – все витягали за рахунок бюджету.

Україна споживає 40 млрд куб. м газу [на рік]. Сусідня Польща зі схожими кліматичними умовами, порівнянна з Україною за розмірами території, але ВВП якої вчетверо більший, споживає 18 млрд куб. м газу (у Польщі та України різна структура ВВП. – Forbes). Нам є до чого прагнути. І якщо ми нарешті почнемо споживати стільки, скільки ефективні країни ЄС, проблема узгодження умов постачання газу «Газпромом» відпаде сама собою.

Після підвищення тарифів заплановано оптимізацію роботи НКРЕКП? Яценюк заявляв, що необхідний окремий регулятор за тарифами, який цілеспрямовано працюватиме над цією темою.

– Незалежний, професіональний регулятор – головна ланка в нових відносинах на ринку газу, яка передбачає новий закон і наші зобов'язання перед європейськими партнерами. Ми прийняли їхній підхід, за якого держава максимально усувається від ринку, де конкуренція між власниками формує ціни, і за якого газорозподільні мережі отримують лише маржу за транспортування, але в жодному разі не можуть диктувати свої умови.

Сьогодні облгаз вирішує, кому поставити лічильник, кому – ні, кого підключити швидше, кого – пізніше. Адже у споживача нема інших варіантів. Має бути інакше: декілька постачальників і можливість поміняти, як ми міняємо оператора мобільного зв'язку.

Але на такому ринку повинен бути незалежний рефері, який стежить за тарифоутворенням і на якого не впливають гравці. Саме таким рефері має стати НКРЕКП, і це прописано в тому ж законі «Про ринок газу» і в законі про саму НКРЕКП, який ми розробили і наразі вносимо до парламенту.

З подачі «Нафтогазу» у листопаді минулого року Кабмін затвердив нові правила розрахунку вартості транспортування газу газопроводами. Ці правила відрізняються від визначених чинним (і дуже невигідним для України) контрактом між «Нафтогазом» і «Газпромом» про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009-го по 2019 рік. Вони побудовані на основі тарифної системи «вхід/вихід» для точок входу та виходу газу і передбачають, що замовники окремо повинні компенсувати обсяги газу на виробничо-технологічні витрати газотранспортному підприємству. Чому таку систему, прийняту на європейському газовому ринку, досі не впроваджують?

– Ця система повною мірою запрацює тоді, коли наші європейські контрагенти почнуть купувати газ на російсько-українському кордоні. Ми не можемо змусити європейські компанії робити це.

– Але ми можемо відкоригувати чинні умови – будь-який контракт передбачає можливість змін. Українська сторона пропонувала «Газпрому» і європейським компаніям використовувати нову систему?

– Ми спробували змінити умови транзитного договору. Де ми сьогодні? У Стокгольмі. Процес у Стокгольмі затягується. Обсяг із цього договору перекласти в якийсь інший договір можна, тільки якщо з'являться інші суб'єкти, які домовляться з «Газпромом» купувати газ на українсько-російському кордоні. І вони тоді прийдуть до нас і скажуть: «Колеги, ми хочемо транспортувати з точки А в точку В. Яка ціна?» Тоді постанова почне працювати. У будь-якому іншому разі питання неактуальне.

– Європі з погляду бізнесу все одно? Тобто з Європою потрібні політичні домовленості?

– Не факт. «Газпром» останні десятки років витрачає чимало грошей на те, щоб усім донести, що Україна краде газ, що сховища – чорна діра і газу там немає, що він там зникає. Лише для того щоб трейдери боялися на території України чинити будь-які дії з газом.

Ми наразі пробуємо переконати трейдерів у тому, щоб вони почали зберігати газ у наших ПСГ, звикали до співпраці з «Укртрансгазом», до обміну інформацією, щоб вони зрозуміли, що газ нікуди не дівається і ним можна користуватися в будь-який момент. Після цього, я сподіваюся, наступним кроком буде їхнє бажання купити газ на російському кордоні і транспортувати через Україну до Європи. Ось такими маленькими кроками ми і вибудовуватимемо ринок газу. Інакше неможливо.

– Коли реалізуєте ідею зі створення газового хаба на базі західноукраїнських ПСГ, яку так широко раніше рекламували і в «Нафтогазі», і в уряді?

– Хаб не формується просто так. Необхідно, щоб була не тільки пропозиція, а й попит. А поки що у нас трейдери – це здебільшого «Нафтогаз», і ще є пан Фірташ.

– А як же, наприклад, ДТЕК, RWE, інші європейські постачальники, які доставляють його до кордону з Україною?

– Вони є, але обсяги там невеликі. Трейдери є, та вони в основному працюють на українську промисловість, на свої підприємства.

Справжній трейдер – це не «прокладка», яка використовує операції з газом тільки для того, щоб оптимізувати податки в рамках певної холдингової структури.

– Коли нарешті реорганізують «Нафтогаз»? Коли буде створено так широко розрекламовані для західних інвесторів два спільні підприємства – з управління газотранспортною системою і підземними газовими сховищами?

– Усе в рамках законодавства. Новий закон на ринку газу передбачає цю процедуру. Її узгоджено зі Світовим банком та Енергетичним співтовариством. План у нас є. Йдемо за графіком. Заходи проводимо. Але знову ж таки жвавого попиту з боку західних партнерів не спостерігаємо.

– Попиту на що? На реорганізацію, передбачену законом? Тому можна не поспішати з поділом НАК?

– Поділ «Нафтогазу» відбуватиметься швидше, якщо буде попит. Якби, наприклад, з'явився якийсь глобальний консорціум зі зрозумілими суб'єктами, які б заявили: «Ми готові оперувати тільки транспортуванням чи транспортуванням і сховищами в якійсь конфігурації, а от видобуток, забезпечення і трейдинг ви залиште собі»... Тоді була б зрозуміла концепція. А так ми зараз фактично робимо щось наперед. План є. Бажання є.

Краще ми отримаємо тоді, коли з'явиться оператор, який за можливості на 50% належить якомусь західному консорціуму, що принесе сюди не тільки кошти, технології, трейдерів, певне розуміння управління активами, а ще й саме ставлення до бізнесу. Для нас важливо, що західні партнери не намагатимуться оптимізувати ПДВ з якимись складними схемами, до таких трейдерів нормально ставитимуться.

 

http://forbes.ua/ua/nation/1396308-volodimir-demchishin-podil-naftogazu-vidbuvatimetsya-shvidshe-yakshcho-na-ce-bude-popit

http://forbes.ua/ua/nation/1396212-volodimir-demchishin-dogovir-iz-rosieyu-ce-strahovka-na-vipadok-fors-mazhoru

 

версія для друку