МІНІСТЕРСТВО ЕНЕРГЕТИКИ ТА
ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Наталія Бойко, заступник Міністра енергетики та вугільної промисловості з питань європейської інтеграції, про важливий євроінтеграційний етап в енергетиці, що настав з моменту прийняття Енергетичної стратегії України до 2035 року

17.11.2017 | 18:19

 

Чому реалізація невеликих регіональних проектів із європейськими країнами може бути ефективнішою, ніж стратегічне «тупцювання на місці»

 

Ситуація у співпраці України та ЄС у сфері енергетики склалася неоднозначна. Якщо розглядати стратегічний рівень, то є низка проектів в енергетичній галузі, які потенційно цікаві Україні, але вони не потрібні європейським партнерам. І навпаки, є бажані для ЄС, але непривабливі, а інколи навіть проблемні для нашої сторони. Одним із головних чинників цього, на думку президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайла Гончара, є поточна політична ситуація. «Дедалі частіше поточна політична кон’юнктура дістає перевагу над стратегічними підходом», — підкреслив він. За його словами, усе, що зараз реалізується в енергетичному секторі Європи, — це проекти, які зазначені в Енергетичному союзі ЄС, створеному в 2015 році. Одним із положень останнього є розширення співпраці з країнами, які мають важливе значення для розвитку енергетичної галузі ЄС, її безпеки та стабільності постачань.

 

Передусім це проекти в газо- та електропостачанні. А основний акцент в Євросоюзі робиться на 10-річному Плані розвитку транс’європейських енергетичних мереж (Trans-European Energy Networks, TEN-E). Офіційно затверджений Європейською комісією, він фактично є переліком інтерконекторів між наявними газотранспортними системами й електромережами різних країн. Завдяки цим з’єднанням можна перетворити сукупність різних національних мереж країнчленів ЄС на єдину систему. Як зазначає Гончар, досягнути повної однорідності для всіх 27 країн практично неможливо, адже ті різняться розмірами, потужністю, яка споживається, і станом мереж. Утім, головним аспектом є саме створення єдиної мережі, абсолютної гомогенності й не потрібно. У межах цього планується утворення кількох регіональних зон. «Тобто, наприклад, німецька та чеська газові мережі будуть у єдиній регіональній зоні з відповідним хабом. У контексті такої регіональної мережевої інтеграції Україна, як член Договору Енергетичного співтовариства та як країна, що має Угоду про асоціацію з ЄС, може розглядатися як партнер для реалізації окремих європейських проектів», — уточнив Гончар.

 

Чиатйте також: Розвиток сонячної енергетики в Україні: питання національної безпеки

 

До того ж це допоможе досягти й стратегічної мети нашої країни: незалежно від членства в ЄС ми станемо частиною енергетичного ринку Європи. Адже обидва документи передбачають встановлення однакових правил на ринку для ЄС та України. На сьогодні реалізовано один великий проект — реверсне постачання газу зі Словаччини, який забезпечив незалежність від російського Газпрому.

 

Поряд із позитивними зрушеннями й перспективами є й певні проблеми. Триває активне обговорення можливості реалізації газогону «Північний потік-2» і другої черги «Турецького потоку». Обидва проекти в деяких країнах ЄС, зокрема у ФРН та Австрії, розглядаються виключно крізь призму бізнесу, без урахування політичного значення.

 

Україна має можливості для реального успіху, якщо перенести співробітництво з площини усього ЄС, як великої, забюрократизованої системи, в прості та ефективні двосторонні стосунки на регіональному рівні

 

Під питанням й інші проекти. Так, за словами експерта, для України може бути вигідним імпорт скрапленого газу через Польщу, із СПГ-терміналу поблизу міста Свіноуйсьце. Інтеграція польської та української газотранспортних систем є частиною газового коридору ПівнічПівдень, що дає змогу транспортувати газ із терміналу СПГ у Свіноуйсьце до країн Центрально-Східної Європи, використовуючи транскордонні інтерконектори. Вартість нового інтерконектора порівняно невелика, до того ж ми маємо спільний кордон, без необхідності додаткового транзиту через треті країни.

 

Що стосується електроенергії, то наразі Україна має надлишок генерації та невеликий експорт до країн ЄС. Перспективним для української сторони є проект так званого енергомосту до Польщі й переорієнтація, зокрема, Хмельницької АЕС на експорт до цієї європейської країни. Втім, поки що польська сторона не показала великої зацікавленості в такому. Навіть більше, польські компанії певним чином намагаються не допустити вихід на ринок конкурента.

http://i.tyzhden.ua/content/photoalbum/2017/11_2017/16/1/Untitled-1.jpg

Схожа ситуація склалася й із нафтопостачанням. Є проект розширення нафтопроводу Одеса — Броди в напрямку на Польщу з тим, щоб у поєднанні з магістральним трубопроводом «Дружба» запустити постачання каспійської нафти до Словаччини, Угорщини й Чехії. Уся необхідна для цього технічна інфраструктура наявна, однак знову є проблеми в тому, хто перебуває «на іншому кінці труби». Єдиний у Словаччині нафтопереробний завод у Братиславі Slovnaft на 98% належить групі MOL (Magyar Olaj- és Gázipari Részvénytársaságпублічна компанія з обмеженою відповідальністю «Угорська нафта й газ»), а чеське виробництво належить PKN Orlen (Polski Koncern Naftowy ORLEN Spółka Akcyjnaакціонерне товариство Польський нафтовий концерн Орлен). Хоча обидві компанії здебільшого споживають російську нафту.

 

Читайте також: Міжнародна технічна допомога та інвестиції: регіональний підхід

 

 Водночас, як зазначає заступник міністра енергетики та вугільної промисловості Наталія Бойко, зараз для України розпочався надзвичайно важливий євроінтеграційний етап в енергетиці, уряд ухвалив першу з моменту підписання Угоди про асоціацію Енергетичну стратегію України на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність». Остання розділена на три етапи (до 2020-го, 2025-го та 2035-го), і на кожному з них є кілька великих цілей, для досягнення яких потрібно реалізувати низку проектів, зокрема й регіонального рівня. Так, на першому етапі передбачається завершення імплементації Третього енергетичного пакета, що дасть змогу створити повноцінні ринки природного газу й електроенергії відповідно до енергетичного законодавства ЄС. «Разом із завершенням інституційної інтеграції України до єдиної європейської системи газопостачання (ENTSO-G), а також виконанням більшої частини заходів з інтеграції нашої електромережі до європейської (ENTSO-E) ми матимемо змогу вивести наші ринки на абсолютно новий рівень», — підкреслила вона.

 

На другому етапі передбачено напрям на оптимізацію та інноваційний розвиток енергетичної інфраструктури (до 2025 року), робота в умовах нового ринкового середовища та фактичної інтеграції ОЕС України з енергосистемою Європи. Надалі це суттєво вплине на обґрунтування вибору об’єктів для реконструкції або нового будівництва в енергетичній сфері. Очікується й підвищення енергоефективності. За словами Бойко, завданнями цього етапу є запровадження механізмів залучення інвестицій (для заміщення застарілих потужностей новою енергетичною інфраструктурою) і підвищення якості корпоративного управління.

 

Це, своєю чергою, відкриває шлях до приєднання української енергосистеми до ENTSO-E в режимі експлуатації та повної інтеграції в європейську систему транспортування газу ENTSO-G. На часі також розробка та початок реалізації плану впровадження «розумних» енергетичних мереж (Smart Grids) і створення розгалуженої інфраструктури для розвитку електротранспорту. У газовому секторі очікується забезпечення повного покриття внутрішніх потреб у паливі власними ресурсами через збільшення видобутку, а також оптимізація роботи ГТС відповідно до очікуваних сценаріїв її завантаження.

 

Читайте також: Процвітання починається із економії: енергоефективність як основа енергетичної безпеки та заощаджень на майбутнє.

 

Як зазначила Бойко, третій етап ЕСУ (до 2035 року) спрямований на інноваційний розвиток енергетичного сектору й будівництво нової генерації. Вибір типу генерації залежатиме від прогнозної цінової кон’юнктури на паливо й інтенсивності розвитку кожного типу генерацій. Це, зокрема, має сприяти підвищенню рівня конкуренції між ними. Важливе значення також матиме й впровадження смарт-технологій для вирівнювання піків споживання.

 

На важливості регіональної внутрішньоєвропейської співпраці наголошує і спікер Сейму Литви Вікторас Пранцкетіс у своєму коментарі Тижню. «Важливо возз’єднати Європу не тільки політично, а й конкретними справами», — підкреслив він. Хоча Литва в Євросоюзі, але інтеграційні процеси далекі від повного завершення. Зараз реалізується низка проектів регіональної співпраці, які мають привести до глибшого об’єднання. Наприклад, в енергетиці Литва до сьогодні має певну ізольованість від Європи. «Ми поки що залишаємося в пострадянській системі БРЕЛЛ (енергомережа Білорусі, Росії, Естонії, Литви та Латвії) під регуляцією Москви, хоча могли б купувати електроенергію у Швеції або в Польщі», — зауважив Пранцкетіс. Також він заявив, що нещодавно запущений термінал прийому скрапленого газу міг би в перспективі постачати його до України. Тому, на його думку, дуже важливий розвиток таких загальноєвропейських проектів. Це і залізниця Rail Baltica, яка має з’єднати Естонію, Латвію, Литву, Польщу та Німеччину, і європейська транспортна магістраль Via Baltica. А також енергомости до Литви з Польщі та Швеції для постачання електроенергії, газогін із Польщі. «Це допомагає стати ближче», — вважає Пранцкетіс. Крім очевидного економічного, а такі проекти допомагають збільшити конкурентоспроможність як окремих підприємств, так і національної економіки загалом, є ще й певний політичний ефект.

 

http://tyzhden.ua/Economics/203989

 

 

 

 

версія для друку